В умовах триваючої війни та вимушеного переселення доступ до психологічної підтримки може врятувати життя. У співпраці з Українською національною психологічною асоціацією Естонська рада у справах біженців минулої весни відновила роботу гарячої лінії з психологічної підтримки, яка надає психологічну допомогу українцям в Україні та в 20 інших європейських країнах. Одна з консультанток гарячої лінії, Олена Богдан, ділиться своєю історією про те, як вона допомагає іншим, сама переживаючи особисті труднощі війни.

Мене звуть Олена Богдан. Я народилася в Чернігові, та вже понад 40 років живу в Києві. Завдяки моїй професійній та соціальній активності маю чимало друзів і колег у різних країнах Європи, які запрошували мене до себе з початком повномасштабної війни. Я вирішила залишитись у Києві – це моє місце, мій вибір. Маю дуже складну родинну ситуацію – чоловік загинув на початку війни в Бучі. Син, що пішов на війну добровольцем, загинув у квітні 2025. У сина залишилося троє дітей, наймолодшому хлопчику зараз шість. Його мама також військова, зараз на фронті. Тож намагаюсь багато часу приділяти онукові, він зараз зі мною в Карпатах. Багато гуляємо по горах, спілкуємося, читаємо книжки. Таке спілкування для мене є живильним. Ще дуже люблю плавати – це наше спільне хобі з онуком влітку на дачі. Плаваємо, їздимо велосипедами, збираємо гриби в лісі, разом стрибаємо на батуті. Такі прості життєві радості, які дарують радість і наповнюють енергією життя.

Зображення

У сфері психологічних послуг я працюю вже 30 років. Саме кризовою допомогою почала займатись після 2014 року, з часів Революції Гідності. На лінії кризової психологічної підтримки працюю від самого початку, з червня 2022 року. До того вела волонтерські проекти з організації груп психологічної підтримки, індивідуального кризового консультування, тощо. Я почала це робити, бо це був мій спосіб відреагувати на стрес війни. Мені важливо відчувати власну залученість до активних дій, бути корисною. І мені важливо знати, що я роблю те, що маю робити.

Якими проблемами чи емоціями найчастіше діляться люди, коли телефонують на гарячу лінію, і як це змінилося за останні місяці війни?

Щодо емоцій – найчастіше це складні емоції реагування на виклики війни з величезним спектром від гніву та агресії до апатії, депресії, навіть суїцидних настроїв. Останнім часом все більше дається взнаки виснаження та емоційне розбалансування. Люди говорять про недосип та порушення сну через часті повітряні атаки й тривоги, особливо вночі. Дається взнаки відключення світла та обмеження побутового комфорту (електрика, інтернет, вода, газ, опалення, тощо). Дуже часто телефонують люди, котрі потребують негайної стабілізації через панічні атаки, що виникають як наслідок розбалансування, виснаження та величезної кількості «червоних кнопок», які запускають таке реагування – звук повітряної тривоги, гучні звуки назовні, просто очікування безсонної ночі та страх думок, що крутяться в голові.

Щодо проблем – найчастіше це невизначеність та відчуття розгубленості. Люди втратили звичні орієнтири життя, і не можуть спертися на плани щодо майбутнього, бо те майбутнє незрозуміле і найчастіше – лякає. Так само мало чим допомагає попередній досвід, бо в ситуації війни досвід мирного життя не дуже актуальний. Найчастіше люди кажуть про внутрішню напругу або напругу в стосунках. Актуальним викликом є виховання дітей, адже діти також складно переживають виклики війни і в Україні, і поза її межами. У таких випадках ми надаємо кризову допомогу, перші «прапорці для орієнтації» в ситуації, і далі перескеровуємо на платформу «Голоси дітей».

Чи можете ви описати типовий дзвінок (не розкриваючи жодних особистих даних)? Чого шукають люди, коли звертаються до вас?

Кожен випадок типовий і нетиповий одночасно, тому що кожне людське життя є унікальним. Один із нещодавніх дзвінків вразив своєю багатошаровістю. Телефонувала жінка, зріла за віком, яка нещодавно переїхала в маленьке містечко центральної України зі східного регіону. У себе вдома ця жінка була соціально активною і допомагала всім як волонтерка, зокрема з евакуацією людей, дуже часто виводила людей по бездоріжжю під супровід військової канонади. Таке життя цивільних на лінії розмежування… Переїхала, бо її донька народила і потребувала підтримки. Ця жінка влаштувалась продавчинею в місцевий магазин, почала налагоджувала контакти з місцевими. Підлітки того містечка вирішили «пожартувати»: надвечір, коли на вулиці було небагато людей і можна сховатися в сутінках, вони зробили «канонаду з петард» біля входу в той магазин. Їм було цікаво, як «приїзжа» відреагує.

У жінки спрацювали сформовані навички виживання: вона кинулась на підлогу і своїм тілом прикрила молоденьку співробітницю магазину. Потім у неї трапився серцевий напад, викликали швидку й поліцію, відбулася складна розмова з тими підлітками та їхніми батьками. Багато хто з батьків захищав своїх дітей: вони ж просто підлітки, просто граються.

Запит тієї жінки був – повернутися додому, в ту «канонаду війни», де наче небезпечно, однак вона чітко знає, що робити. Тут, у спокої цього містечка, вона почувалася чужою і зайвою.

Відчуття «інакшості» типове і для внутрішньо переміщених осіб, і для осіб, що знайшли прихисток за межами України. Під час розмови люди часто озвучують бажання бути вдома, навіть попри війну, та скаржаться на непорозуміння з місцевими мешканцями. Про певний булінг, як ті жарти підлітків, також дуже часто говорять і діти, і дорослі. Реагування на «війну всередені», тобто автоматичний запуск реагування на тригерні стимули, як жінка відреагувала на розриви петард, також є характерним, особливо для ветеранів, які звертаються на лінію. Характерною є загальна розгубленість і психологічна виснаженість в умовах війни, бо для багатьох українців цей світ наче втратив здоровий глузд.

Зображення

Що ви вважаєте найскладнішим у цій роботі і що допомагає вам справлятися з цими викликами?

Найскладніше, коли людина телефонує в стані афекту чи агресії, роздратування. Навіть розуміння, що це її горе кричить про допомогу, – не завжди допомагає втримати емоційний баланс під час розмови і зберігати спокій. Стає в нагоді досвід: більшість консультантів на лінії працюють четвертий рік і мають за плечима близько півтори тисячі консультацій.

Як гаряча лінія підтримує людей, які стикаються з тривалим стресом, переміщенням, горем або невизначеністю щодо майбутнього?

Якщо стрес тривалий, ми намагаємося стабілізувати людину і разом відшукати наявні й доступні ресурси (спілкування, домашні улюбленці, прогулянки, природа, хатні справи, тощо). Якщо людина має досвід переміщення, шукаємо «острівці стабільності» та «зони комфорту» в новому середовищі. У разі горя, особливо горя втрати, надаємо підтримку тим, що ми поруч. Тут важливо вислухати. У випадку невизначеності щодо майбутнього (це є у більшості додзвонювачів) шукаємо хоч невеличку «зону персонального контролю» – режим дня, турбота про домашніх чи якийсь робочий проект, щоб людина могла спертись на цей «острівець організованості», який вона сама собі створює.

Що б ви хотіли, щоб широка громадськість, в т. ч. і закордонна, розуміла про потреби в психічному здоров'ї людей, які живуть під час війни в Україні?

Ситуація для світового досвіду – ненормальна. Реакції людей на цю ситуацію – нормальні. Агресія чи смуток, роздратування або апатія – це все нормальні реакції та ненормальну ситуацію. Не кожен із цим може впоратись самотужки. Тож усі ми потребуємо єднання й підтримки. Зараз у скрутному становищі – українці. У такій самій ситуації може опинитися будь-хто, світ зараз дійсно нестабільний. Допомагаючи українцям своєю підтримкою і толерантністю щодо їхніх розбалансованих реакцій – світ допомагає сам собі задля більш злагодженого і гуманного майбутнього.

Де ви черпаєте сили й натхнення в такі складні часи, як зараз? Що допомагає вам триматися?

Моє особисте джерело ресурсу – це усвідомлена діяльність. Я займаюся тим, що відчуваю як «справу життя». Окрім телефонної лінії, я долучаюсь до проектів відновлення постраждалих українців. Наприклад, зараз як тренерка й психотерапевтка беру участь у проєкті відновлення жінок та дітей Харківщини. Мені дуже допомагає спілкування з природою. І спілкування з активними та небайдужими людьми. Ми разом виборюємо право на гідність, свободу прояву, єднання.

Робота психологічної гарячої лінії НПА здійснюється у партнерстві з Національною психологічною асоціацією України та стала можливою завдяки фінансуванню з боку ESTDEV – Естонського центру міжнародного розвитку.