Зображення

Історія Олександри

“Війна повністю змінила наше життя. Коли наше село опинилося під сильними обстрілами, ми вирішили тікати всією родиною. Тоді я була на сьомому місяці вагітності. Ми виїхали, маючи лише одну сумку з речами та документи.

Мій дохід дуже малий, а орендна плата та комунальні послуги постійно дорожчають. Наша фінансова ситуація вкрай складна. Нам доводиться економити на їжі, одязі та навіть на ліках. Раніше ми працювали в сільському господарстві, але втратили все—наш будинок був зруйнований, а від господарства не залишилося нічого.

Зараз ми живемо в Запоріжжі, де ситуація залишається небезпечною. Через повітряні тривоги ми намагаємося якомога менше пересуватися містом і залишаємося вдома. Нам немає на кого покластися, окрім самих себе.”

Олександра (31) живе у місті Запоріжжя, куди переїхала разом із родиною з села Мала Токмачка. У неї дві доньки, 8 і 2 років, та чоловік. До початку повномасштабної війни у рідному селі Олександри проживало близько 3000 осіб. Сьогодні лінія фронту проходить лише за 3 кілометри, а до окупованих територій—менше 10 кілометрів. У грудні 2024 року село було примусово евакуйоване.

Історія Тетяни

“Війна завдала нашій родині важкого удару. Два роки тому мій чоловік отримав серйозне поранення під час бомбардування – уламок влучив йому в хребет. Він пройшов необхідне лікування та початкову реабілітацію, але цього було недостатньо. Його стан не покращився за ці два роки. Зараз у нас немає ні можливостей, ні фінансових ресурсів, щоб продовжити його реабілітацію. Ми живемо за принципом: якщо пережили день – це вже добре. Тут дуже шумно через постійні обстріли, і нам страшно. Але переїхати в інше місце – складно.

Школи та дитячі садки тут закриті, тому діти постійно вдома. Вони не можуть гратися на вулиці, бо це надто небезпечно – сирени лунають безперервно, і завжди є ризик бомбардувань. Фінансове становище нашої родини теж складне. Я не можу працювати, тому що доглядаю за чоловіком і двома дітьми. Ми мріємо про той день, коли війна нарешті закінчиться.”

Тетянин (31) чоловік зазнав важкого поранення під час бомбардування і тепер не може працювати. У них двоє дітей – 5-річний син і 12-річна донька. Родина зараз мешкає в селі Краснотока Донецької області, на околиці Краматорська, приблизно за 25 кілометрів від лінії фронту. Ця територія перебуває під постійними атаками керованими авіабомбами, ракетами та дронами.

Зображення

Історія Галини

“Неможливо говорити про те, як змінилося наше життя, без сліз. Наш будинок був зруйнований керованими бомбами, і ми залишилися ні з чим. Ми переїхали в інше село, за 10 кілометрів від нашого колишнього дому. Наше село досі перебуває під постійними обстрілами – артилерійський вогонь і дрони досягають цієї території. Жити в таких умовах надзвичайно важко. Під час одного з обстрілів загинув мій чоловік, а я отримала важке вогнепальне поранення в живіт. Лікарям вдалося врятувати мені життя, але моє здоров’я серйозно постраждало, і я потребую постійного лікування.

Зараз я живу в будинку разом із сином, дочкою та онуком. Я вдячна, що вони поруч. Наша фінансова ситуація вкрай складна. Ми тримаємо курей, щоб мати хоча б якусь їжу. Час від часу до нашого села привозять гуманітарну допомогу – це дуже велика підтримка, адже ціни на комунальні послуги, ліки та продукти різко зросли. Понад усе я мрію, щоб наші діти могли жити в мирі. Це найважливіше..”

Галяна (57) наразі живе в селі Новорайськ Херсонської області. Її рідне село знаходилося за 10 кілометрів, на правому березі Дніпра, поруч із Каховським водосховищем. Весь правий берег Херсонської області був окупований з березня по листопад 2022 року. Ця територія залишається небезпечною через постійні артилерійські та дронові атаки, а значна частина інфраструктури зруйнована або пошкоджена.

Зображення

Donate